Хмельниччина туристична

До сьогодення туристичний бренд Хмельниччини формується не як цілісна туристично-рекреаційна система, а лише як сукупність локальних об’єктів, пов’язаних з тими чи іншими точками туристичної індустрії. Більше того, їх розташування пов’язане з південними та центральними районами області. Як результат, поза межами відомих туристичних маршрутів залишилися північні райони Хмельниччини. Для багатьох хмельничан (і практично всіх кам’янчан) Шепетівка — останнє місто на карті області, а далі — порожнеча, хіба випаде нагода проїхатися трасою на Рівне, залишивши осторонь Ізяслав, Славуту і Нетішин. За вікнами промайне incognitus septentrio — невідома північ — та й по всьому. А між тим хмельницька Волинь не може не захопити потенційного туриста. Нетішинська церква

Особливої ваги цим районам надає факт наявності розвинутої транспортної інфраструктури, що є важливим чинником для формування туристично-рекреаційної привабливості північного регіону Хмельниччини.

Зверніть увагу, відстані між ними невеликі і дозволяють планувати ознайомчі екскурсії на вихідні. Компактне ж розташування північних райцентрів взагалі робить можливим одноденні екскурсії з відвідуванням маси цікавих туристичних та історичних об’єктів.

Можна тезово визначити декілька туристичних маршрутів, які охоплюють північні райони Хмельницької області, зокрема Славутський, Ізяславський, Красилівський, Старокостянтинівський та Шепетівський.

Шляхами заславського князівства

Цей маршрут пов’язаний з історією розвитку двох найбільших князівських маєтностей Південно-Східної Волині — Заславського князівства, утвореного в першій половині XVI ст., та латифундії князів Сангушків, яка утворилася в першій чверті XVIII ст. До складу цих адміністративних одиниць свого часу входили терени сучасних Ізяславського, Славутського, Шепетівського та частково Красилівського районів. Таким чином туристичний маршрут має на меті ознайомити туристів з найбільш визначними пам’ятками історико-архітектурної спадщини півночі Хмельниччини, пов’язаними з діяльністю двох князівських родин — Заславських та Сангушків.

Антоніни Красилівського району — центр колишніх володінь графів Потоцьких. До сьогодення тут збереглися чудовий ландшафтний парк, манеж, будинок управителя графськими маєтностями, в’їзна брама до палацу та ряд будівель, виконаних у голландському стилі. Колишній гараж графів Потоцьких до цього часу викликає повагу, незважаючи на те, що там нині сільрада, міліція, бібліотека.

Старокостянтинів — замок князів Острозьких та залишки міських укріплень. Сам замок ремонтується, що вселяє певний оптимізм, доля ж оборонної вежі, котру видно чи не з кожної точки міста, оптимізму не викликає.

Самчики Старокостянтинівського району — палац, побудований у класичному стилі (1785 р.), та ландшафтний парк. Це — перлина району та області. Розписи Михайла Врубеля, чудовий парк, вишукана архітектура — такий собі маленький Париж біля самісінького Хмельницького. А скільки ваших знайомих було там? Один? Двоє? А ви самі? Ото ж бо…

Городищенський монастир (ХVI ст.). Декілька кілометрів від Шепетівки — і ви стаєте свідками дива. Всі знають про Лаври Почаївську і Києво-Печерську, чули про Зарваницю. Так от, цей монастир вражає не менше. Можливо, несподіваністю — хто б міг подумати, що у нас є таке? Що він вижив і дожив до наших днів, що активно відбудовується?

Ізяслав. Взагалі відрив від цивілізації. Зо два десятки щоденних рейсів з Хмельницького до Славути і добре, коли півдесятка до Ізяслава. А монастир бернардинців над Горинню — це щось. Навіть коли знаєш, що зараз це в’язниця. Ренесансна архітектура і білі стіни десь майже в піднебессі просто шокують. Як і костел святого Йосипа. І навіть те, що залишилося від палацу Сангушків, може змусити уявити, як колись тут зупинялися Петро І, австрійський імператор Йосип ІІ, польський король Станiслав Август IV Понятовський.

Славута. Особисто для одного з авторів цих рядків — епіцентр усього. Найбільша у світі мала батьківщина, перехрестя світів. Костьол святої Дороти, усипальниця родини Сангушків. Завжди, навіть у часи, коли була складом солі, ця споруда була вищою від суєти не тільки в архітектурному розумінні,а й в моральному. Пам’ятні дошки, на яких найвідоміші в Європі прізвища: Сангушки, Потоцькі. Вітражі, через які ллються різнобарвні промені. Звуки органа, що линуть з минулого. Кажуть, що костел — копія паризького собору святого Євстафія. Можливо, і так. Але той далеко, а цей — у нас.

Церква Різдва Богородиці. У радянські часи перед нею побудували кінотеатр, щоб подалі від людських очей… Реальне училище 1902 року (нині міський відділ освіти). Старий паровий млин. З нового — дзвіниця храму святої Покрови, скульптури Артема Вольського. Святі, виконані з металу, гідно прикрасили б храм будь-якого європейського міста. Чудово, що в місті є такий майстер і є така дзвіниця.

Є що подивитися і в районі. Старовинний храм у Цвітосі, дерев’яні церкви Воскресіння в Кривині (ХVIIІ ст.) і святої Параскеви в Нетішині. До речі, про Нетішин. Місто гарне саме по собі, з двома новими православними церквами і костьолом та ще й з чудовим музеєм. А в Старій Гуті працює дерев’яний вітряк. Відновлений силами жителів села і підприємців, він став приводом для цілого свята — Дня млина. В перспективі — піч, аби відвідувачі могли змолоти борошна і спекти собі хліба — справжнього, такого, яким він і має бути.

Шляхами бойової слави

Специфічність маршруту і його туристична цінність полягають у тому, що з середини ХХ ст. ці території знаходилися в межах прикордонної округи та особливого стратегічного округу. Маршрут дозволяє ознайомитися з найбільш видатними пам’ятками оборонного та військового мистецтва, а також з військовою історією краю. Отже, що можна побачити любителям військової історії?

Колом’є, Улашанівка Славутського району — залишки бетонних укріплень, так званої лінії Сталіна (1930-і роки). Славута — меморіал на місці колишніх таборів для радянських військовопо-лонених Шталаг-301 та Шталаг-357. Іншими словами — поле пам’яті. Пам’ятники червоним партизанам і воякам УПА, які полягли в бою з військами НКВС у 1944 році. Хоровиця Славутського району — залишки військової бази, де в 1970-1980-х роках розташовувалися стратегічні ракети з ядерними боєголовками. Це тема взагалі окрема. Майже метро в лісі — величезні ангари для мобільних пускових, залишки командних пунктів і казарм, сосни під 40 метрів. І неймовірна тиша. Пейзаж майже інопланетний. Колись звідси могли б знищити цілий ворожий (на той час) континент. І, зрозуміло, отримати по цій красі гідну відповідь.

Ця стаття, принаймні, точно не писалася б.

Зелений туризм

У першу чергу, це ліси. Колись сюди приїздили курортники з Ленінграда і Москви. До революції — один з найвідоміших лікувальних туберкульозних курортів. Голубі озера, що, немов перлини в намисті, простяглися від Славути до Нетішина. Святе озеро з легендою про церкву, яка пішла на дно. Горинь, що тече лугами і лісами, колись судноплавна, а зараз просто неймовірно гарна. Якби ще відбудувати палац у Стриганах (був же колись санаторій), ціни б відпочинку не було. Точніше, була б порівняно невелика. Поки що готується до запуску невеликий приватний соціальний готель у Славуті, він міг би стати осередком і початком більш широкої програми зеленого туризму.

А поруч — уже рівненські Острог і Дубно, Тараканівський форт. Словом, це вже більше, аніж просто маршрут вихідного дня…

Але саме з таких маршрутів починається любов до батьківщини (як би не заяложено звучали ці слова). Крім того, це нові враження. Це нові робочі місця, це гроші до бюджету (нашого ж, місцевого). Можливо, це і відновлені палац в Ізяславі, орган у славутському костьолі, вузькоколійка, що йшла колись лісами зі Славути майже до Ізяслава. Головне — розпочати. І тоді з’ясується, що життя є і далі від Шепетівки...

В.НАПИТКІН, В.БЕРКОВСЬКИЙ, ДИРЕКТОР ЦЕНТРАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ЗАРУБІЖНОЇ УКРАЇНІКИ

SLAVUTA.KM.UA, CASTLES.COM.UA, UA.VLASENKO.NET